15.07.2020 – Культурні відмінності – хто важливіший: індивід або група?

Наступним «виміром культури», про який ми хочемо розповісти в межах циклу, присвяченого культурним відмінностям, є питання про те, хто в суспільстві важливіший: індивід або група.

Поділ на колективістичні та індивідуалістичні суспільства, що його запропонував дослідник культури Ґерт Гофстеде, дає відповідь на питання, наскільки в суспільстві важливий і цінний індивід, а наскільки важлива група та її інтереси.

Вимір індивідуалізм-колективізм відображає рівень незалежності членів цієї групи.

В індивідуалістичних культурах цінується та вітається власний успіх і кар’єрне зростання, від індивіда вимагається відповідальність за себе та за свою родину; натомість у колективістичних культурах індивід є, насамперед, членом певної спільноти, і від нього очікується підпорядкування групі та піклування, передусім, про її добробут та процвітання. У колективістичних культурах людина функціонує в мережі зобов’язань перед іншими: як близькими, так і далекими родичами, сусідами, членами свого клану або етнічної групи.

Прикладом індивідуалістичної культури є американська культура, а колективістичної — азіатські культури, наприклад, японська, в’єтнамська або африканські культури.

 Індивідуалістичні культури

В індивідуалістичних культурах індивід трактується як самостійна та індивідуальна істота, яка є важливішою за групу. Саме добробут, успіх та цілі індивіду є важливими. Залежність від групи невелика, оскільки в індивідуалістичних культурах індивід спирається не на родину, а на інші групи та інститути: основним джерелом інформації є засоби масової інформації, у ситуаціях, що вимагають підтримки, члени індивідуалістичних суспільств можуть звертатися в органи місцевого самоврядування, сусідські групи та громадські організації із проханням про підтримку.

В індивідуалістичних культурах індивід трактується як самостійна та індивідуальна істота, яка є важливішою за групу.

Вимір колективізм-індивідуалізм, як і дистанція влади, вимірюється за шкалою від 1 до 120. Чим оцінка за шкалою нижче, тим суспільство більш колективістичне, чим оцінка вище, тим група більш індивідуалістична. Найбільш індивідуалістичними країнами є Сполучені Штати Америки (91), Австралія (90), Великобританія (89) та Нідерланди (80). Польща також належить до числа індивідуалістичних суспільств (60), аналогічного результату досягла Німеччина (67).

Колективістичні культури

Колективістичні культури — це культури, у яких поняття «я» не існує в європейському розумінні. «Я» взаємозалежно, що означає, що людина існує тільки як частина певної більшої спільноти, наприклад, родини, але не існує «сама в собі». Тому в цих культурах група або спільнота стоять вище за індивіда, у тому сенсі, що добробут групи є важливішим за добробут індивіда. Успіхом людина вважає досягнення мети, яку ставить перед собою група. Залежність від групи проявляється в багатьох вимірах життя індивіда, починаючи від основних джерел інформації (якими є контакти та особисті зв’язки) та закінчуючи зразками охорони здоров’я (в основному належить до обов’язків родини). Кожний член групи впливає на те, як сприймається вся група в цілому, тому будь-які прояви інакшості нівелюються. Це яскраво виражено в азіатському прислів’ї: «Сучок, що стирчить, завжди буде спиляний».

Найбільш колективістичними країнами є Ґватемала (6), Еквадор (8), Панама (11) та Венесуела (12). До відносно сильно колективістичних країн належать, наприклад, Україна (25), Білорусь (25), Росія (39) та В’єтнам (40).

У колективістичних культурах група або спільнота стоять вище за індивіда, а добробут групи є важливішим за добробут індивіда. Індивід у такій культурі вважає успіхом досягнення мети, яка важлива для групи.

 

У колективістичних культурах приватне життя підпорядковане групі, до якої належить індивід, в індивідуалістичних культурах кожен має право на своє власне життя.

Відмінності колективізм-індивідуалізм на робочому місці

В індивідуалістичній культурі працівники переслідують, насамперед, власні цілі, як фінансові, так і пов’язані з кар’єрним зростанням. Роботодавець, що наймає або підвищує працівника, спирається на закон та враховує навички, компетенції та досвід особи, яку він хоче найняти. Пріоритетом є виконання поставлених завдань, підтримка хороших відносин у колективі не так важлива. В індивідуалістичних культурах працівники користуються електронними формами спілкування більш охоче, ніж у колективістичних.

У колективістичній культурі підвищення працівника залежить від того, до якої групи він належить, а не від його або її індивідуальних досягнень. Натомість, в індивідуалістичній культурі роботодавець, що наймає або підвищує працівника, спирається на закон та враховує його навички, компетенції та досвід.

У колективістичній культурі працівники налаштовані на досягнення групових цілей, а не індивідуального успіху. Підвищення працівника залежить від того, до якої групи він належить, а не від його або її індивідуальних досягнень. Працівники також не винагороджуються індивідуально, а тільки разом з усією групою. Рішення щодо працевлаштування або підвищення приймаються на підставі належності працівника до певної групи. Підтримка хороших відносин у групі важливіша за виконання запланованих завдань. Цікаво, що в таких культурах інтернет та електронна пошта рідко використовуються для спілкування, перевага віддається особистим зустрічам.

Працівникам у колективістичних суспільствах притаманна набагато менша професійна мобільність, ніж працівникам в індивідуалістичних суспільствах, що частково пов’язано з тим, як виховується молодь.

Приклад:

Часто здивування або фрустрацію викликають ситуації, коли людина, після довгого пошуку роботи, легко залишає її або не стає до роботи через причину, яку ми в Польщі вважали би дріб’язковою. Людина, яка вихована в польській культурі, у ситуації вибору: вийти на роботу або зустріти родичів на вокзалі, як правило, вважатиме своїм обов’язком піти на роботу, а родичі — це приватна справа. Натомість у колективістичних культурах, де група є важливішою за індивіда та його потреби, у цій ситуації набагато важливішою буде підтримка родичів. Робота мусить відійти на другий план. Відмова зустріти родичів на вокзалі в цій культурі карається та вважається ледь не асоціальною поведінкою. У колективістичних культурах людина функціонує в мережі зобов’язань перед іншими людьми: родиною та більш далекими родичами, сусідами, членами свого клану або етнічної групи. Її ставлення до власних справ, навіть, із нашої точки зору, дуже важливих, буде іншим, ніж ми могли б очікувати.

Тип культури та організація навчально-виховного процесу в школі

В індивідуалістичних культурах діти в школі мають право висловлювати свою власну думку без необхідності враховувати думку групи з цього питання. Сам процес освіти спрямований на те, щоби навчити дітей тому, як здобувати нове знання та розвиватися. В індивідуалістичній культурі одержання диплома асоціюється не стільки з зайняттям позиції, що заслуговує більшої поваги, скільки з поліпшенням матеріального становища та підвищенням самооцінки.

У колективістичних суспільствах діти в школі можуть висловлюватися під час уроку, тільки якщо вони представляють думку або погляди всієї групи. Завдання освітнього процесу полягає в навчанні дітей відтворювати знання. Метою шкільної освіти є навчити дітей, як виконувати певні дії, що призводить до їхньої низької гнучкості на ринку праці, оскільки вони навчаються конкретним видам діяльності. Дипломи відкривають людям доступ до груп із більш високим статусом (соціальна повага та привілеї).

Культурні відмінності в школі — кейс-стаді

Тема: імена та прізвища

З досвіду вчителів, що працюють із дітьми азіатського походження, виникає, що чимало труднощів спричиняють дітям питання про адресу проживання та імена батьків. Іноді причиною збентеження є також необхідність відповісти на, здавалося б, просте питання: Як тебе звуть?

Пояснення

Ці труднощі можуть бути пов’язані з переконанням, що панує в деяких культурах Сходу — зокрема, в азіатських, арабських країнах, у кавказьких культурах, тобто в колективістичних культурах, що прізвище говорить про людину більш ніж сама людина. Воно свідчить про належність до групи, родини, клану — а така належність становить більшу цінність, ніж індивідуальна риса, якою є ім’я. Наприклад, у в’єтнамській культурі в повсякденному спілкуванні — на роботі, у школі й навіть вдома — люди рідко користуються іменами. У мовах тих країн, де діють такі правила, є безліч форм звернення до іншої людини, наприклад, майстре — до вчителя, опікуне — до старшого брата, молодша дочко — до молодшої дочки. Крім того, у в’єтнамській культурі ім’я майже завжди має певне значення — воно, наприклад, може нагадувати про погоду, яка була в день народження дитини; воно також може бути підібрано так, щоби римувалося з ім’ям старшої дитини. У Китаї або В’єтнамі ім’я належить до приватної та інтимної сфери людини, часто тільки матері мають привілей звертатися до дитини, називаючи її ім’я. Це пов’язано, зокрема, з колективістичними цінностями азіатських культур, де група є важливішою за індивіда; ієрархія підтримує соціальний лад та гармонію в групі, а звернення до кожної людини відповідно до її соціальної ролі є підставою збереження ієрархії.¹

 

¹ Міжкультурність у школі, Порадник для вчителів та спеціалістів, Ред. Кінґа Бялек, Центр Розвитку Освіти, Варшава 2015